Рухомий Фосфор як індикатор якості ґрунту
Основним джерелом фосфору для рослин є ґрунт. У ґрунтах валовий вміст фосфору значно нижчий, ніж азоту та калію і коливається в межах 0,04—0,22%, а запас його в орному шарі становить 1,2—66 т/га.
Вміст і запаси фосфору залежать від гранулометричного складу ґрунту і вмісту в ньому гумусу. Бідні на вміст загального фосфору дерново-підзолисті і супіщані ґрунти.
На стан фосфатів у ґрунті впливають органічні речовини, вологість і температура. Слабка порівняно з азотом і калієм доступність для рослин фосфору з добрив і запасів ґрунту зумовлена низкою причин: 1) слабкою дифузією фосфат-іонів у ґрунті; 2) недостатнє охоплення кореневою системою всього об'єму ґрунту; 3) часто низький рівень вологості ґрунту, який заважає й без того слабкій дифузії в ньому фосфатів.
Порівняно низький коефіцієнт використання фосфорних добрив у перший рік їх внесення (10–15 %) пов'язаний не лише з переходом фосфатів у недоступні форми, а й з обмеженою доступністю для кореневих систем продуктів їх взаємодії з ґрунтом. З урахуванням післядії коефіцієнт використання фосфору добрив становить 35-40 % і може сягати 100 %, якщо впродовж 4–10 років не вносити фосфорних добрив. Тому в умовах інтенсивного землеробства добрива потрібно вносити систематично, не чекаючи їх післядії. При цьому не лише повертається винесений з урожаєм фосфор, а й створюються запаси його рухомих форм у ґрунті. Нерідко післядію фосфорних добрив можна пояснити не зв'язуванням ґрунтом фосфорної кислоти, а нестачею в живленні рослин азоту і калію, тому застосування азотних і калійних добрив посилює післядію фосфатів.
Проте внаслідок застосування високих норм добрив можуть сформуватися ґрунти із вмістом рухомих фосфатів 200-300 мг/кг, на яких внесення фосфорних добрив неефективне. Внесення фосфору вище за верхню межу оптимальних значень призводить лише до невиробничих витрат.
Отже, для підвищення родючості ґрунту і раціонального застосування фосфорних добрив необхідна оптимізація фосфорного живлення рослин шляхом внесення добрив з урахуванням вмісту рухомих сполук фосфору в ґрунті.
На основі польових і лабораторних дослідів встановлено оптимальні фосфатні рівні для основних типів ґрунтів, мг/кг: для дерново-підзолистих – 100-150 (за методом Кірсанова), для чорноземів – 100–150 (за методом Чирикова), для карбонатних чорноземів і каштанових- 30–35 (за методом Мачигіна).